Турбота про ближнього — аспект здорової психіки людини. Навіть дитина, яка ще не має ресурсів, спонтанно виявляє імпульси турботи.

Тут варто уточнити, що турбота має безліч форм прояву. Для когось це виражатиметься в доброму слові, для когось — в обіймах, для когось — у фінансовій підтримці. Іноді турбота може проявлятися і в «копняку» у певному напрямку. Загалом, варіантів багато, і не всі вони очевидні.

Говорячи про здоров’я, я маю на увазі обидва напрями: внутрішній та зовнішній. Внутрішній (від здоров’я) — це коли імпульси піклуватися про ближнього виникають спонтанно. Зовнішній (шлях до здоров’я) — це коли імпульсів не виникає, але свідомо зробивши турботу про ближнього частиною життя, можна поліпшити власне здоров’я.

Звісно, в обох випадках це має бути без шкоди для себе, інакше це буде ознакою внутрішніх проблем, дисбалансу.

Тож до чого я… 😊

А якою є ваша спонтанна турбота про ближнього?

Чи достатньо вам її прояву в собі?

Коли ви проявляєте турботу, чи відчуваєте це тихе, спокійне відчуття здорового задоволення?

Чи є потреба скоригувати ваш прояв турботи задля гармонізації, заради здоров’я? (якісно — стримати чи посилити, кількісно — зменшити чи збільшити).

У нас, людей, прийнято так казати: «я створив своє».

Навіть ті, хто відверто визнає, що у творчому процесі відчувають певну вищу силу, яка спрямовує процес — навіть вони ставлять своє людське ім’я на результаті.

Навіть таблиця Менделєєва має його ім’я, хоча він ясно сказав, що вона прийшла йому уві сні.

Так у нас прийнято спрощувати мовлення 🤷‍♂️

Уявіть Менделєєва, який приносить таблицю хімічних елементів науковому собору і каже:

Погляньте, люди, Бог у милості Своїй дарував нам цю таблицю! Він, Всемогутній, послав Ангела Свого до мене уві сні, який і показав та пояснив мені її будову. (щоправда… я не всі клітинки встиг запам’ятати… ну, може пізніше згадаю, допишу…)

😁

Патова ситуація…

Це коли застряг у болоті по пояс. І наче хочеться кращого — без зайвої вологи, без смороду, без плазунів за пазухою. А з іншого боку, наче й норм… Звик уже, стерпівся. Плазуни хоч і слизькі, та вже свої, знайомі. А якщо почати активно рухатися, раптом стане ще гірше? Раптом ще глибше в болото затягне? А зараз чого бідкатися — по пояс це краще, ніж по груди, як у декого. Та й скаржитися погано, це заняття для слабких, а я ж не такий, я вистою…

Скаржитися, звісно, марно. Але така патова ситуація (стагнація, зависання) суперечить закону еволюції, закону Життя. І раніше чи пізніше Життя підштовхне до руху, до виходу зі стагнації — втопить у болоті по груди. Якщо і при цьому не активується рух, то втопить по шию. І так топитиме, доки людина не отямиться — не візьме себе в руки і не почне рухатися, витягувати себе з болота.

Адже суть у тому, що отримуєш те, чого прагнеш: тягнешся до Життя — дієш і живеш; стоїш чи лежиш на місці — там і присипле попелом.

І кожне глибше занурення — це не покарання, а спроба пробудити людину від забуття. Тут барон Мюнхгаузен нам за приклад — не тільки себе витягнув за волосся, а ще й свого коня.

Можливо, і ваш Кінь чекає, коли ви дістанете його з болота? А може Єдиноріг, або Дракон 🐉

Один у полі не воїн.

І врожай одному не зібрати, і дім не збудувати, і дітей не народити…

Так вже ми влаштовані, що для нормальної життєдіяльності людині потрібна людина. У цьому наша слабкість і сила, наше обмеження і перевага.

Хто це розуміє, той прагне до співпраці з іншими, до взаємодії та вибудовування довгострокових взаємовигідних зв’язків. Адже тільки разом, тільки спільно, ми здатні «звертати гори».

Спільність — та сама точка опори, яку шукав Архімед і яка здатна перевернути Землю.

Займався я, значить, вокалом, і мені кажуть: уяви, що в тебе в тілі є поршень, і коли вдихаєш, він рухається «ось так», а коли співаєш — «ось так». Я пробує уявити, дихаю, і — о диво, я звучу краще! Що за магія!

«Уяви, що в тебе в тілі є поршень чакра, як квітка з пелюстками…»

Попрацював із пелюстками, і о диво — я почуваюся краще!

«Уяви, що до тебе підходить твоя магічна тварина…»

Познайомилися, попрацювали, і о диво — я став здоровішим та активнішим.

Цей список можна продовжувати нескінченно, але суть одна: не так важливо, наскільки магія реальна чи нереальна. Головне те, що вона працює!

Відчули свій «поршень», напрацювали управління до автоматизму, і вуаля — ви на іншому рівні управління собою та на іншому рівні взаємодії зі Світом. Рівні магії.

Адже це наша турбота — зробити магію реальною для себе.

Я згадую одну людину, яка, навчаючись астральних практик, на певному етапі заявила: «Це якась маячня». Цим вона і закінчила «маячню» у своєму житті. Тепер не співати їй опери — адже без усвідомленого управління поршнем результат виходить слабенький.

Будь-яка дія потребує енергії. І в будь-якому процесі ми витрачаємо свою енергію – реальному, уявному, астральному, ментальному і т.п. І тому дуже важливо дотримуватися ритуалів початку і кінця процесів.

Початок - ми спрямовуємо приплив енергії в запущений процес. Кінець - ми даємо сигнал до завершення видачі енергії в процес.

Буває, що почали одну справу а нас відволіки, потім інші справи підоспіли, потім з’явилася ще якась причина забути про розпочате, а потім згадали - та відклали на потім. А енергія продовжує виділятися. Адже ніхто не подав сигнал до завершення.

Можна уявити собі самовар, в якому відкрили кранчик і забули закрити. Тільки у нашого “самовара” таких кранчиків велика безліч - скільки самі собі придумаємо.

І не так важливо, якого результату в процесі ми встигли досягти, задоволені ним чи ні. Всім відоме правило: попрацював – відпочинь. А щоб повноцінно відпочити потрібно закривати “кранчики”. Попрацювали - гримнули дверима - пішли відпочивати.

Поки ми не наповнимось любов’ю ми будемо торгуватися.

Я тобі це, а ти мені що? Я для тебе це, а ти мені що? І якщо нас не влаштовує отримане, то ми відчуваємо незадоволення. Розчарування. Адже по суті ми хотіли отримати, а не віддати.

Що змінюється коли ми наповнені любов’ю?

Основна властивість любові - віддавати. Коли людина в любові, вона дає з властивості, не з вигоди. Як лампі властиво віддавати світло, так людина в любові випромінює її ж. На людському рівні одразу виникає питання: що я можу тобі дати? Що я можу для тебе зробити?

Коли дари любові вливаються в чисту посудину, вони викликають відповідну реакцію - пробудження любові, яка теж прагне віддавати. І в такому резонансі любові стає ще більше.

У посудину з пробоїнами вливати любов передчасно - вона одразу витече. Для початку потрібно залатати діри і очистити внутрішні стінки.

Я називаю це - “очистити Серце”.

У 2020 році один з моїх Учителів на тонкому плані дещо намагався мене навчити. Урок був пам’ятний, і я записав у свій щоденничок.

У 2021 році я використав отриманий метод — був випадок підхожий. Зробив на автоматі, начебто вийшло успішно. І ось тільки зараз, спустя 4-5 років, мене осяяло і я зрозумів, чого мене вчили!

(про повноту розуміння мовчу, бо Бог його знає, що ще я недозрозумів у тому уроці) 😄

… Ось пішов дід до синього моря; став він кликати золоту рибку. Припливла до нього рибка і запитала: “Чого тобі треба, старче?” Їй з поклоном дід відповідає: “Змилуйся, государине рибко, розлаялася на мене моя стара, не дає дідові мені спокою: треба їй нове корито; наше-то зовсім розкололося”. Відповідає золота рибка: “Не журись, йди собі з богом. Буде тобі щастя…”

Повернувся дід до своєї землянки; дивиться: на порозі стоїть нове корито,

А старої і слід простиг.

Рибка та, далекоглядна була.

Чи може одна нескінченність бути більшою або меншою за іншу нескінченність?

Фактично, людська свідомість не здатна повністю охопити жодної нескінченності. А яке може бути порівняння, якщо ми навіть не розуміємо що порівнюємо…

А ось математично це просто і очевидно:

(∞) менше, ніж (∞+1)