Афірмації на певному рівні підсвідомості працюють як команди.

Там із кожним виголошенням кодової фрази напрацьовується нова програма, що відповідає змісту фрази.

Зміст фрази, своєю чергою, далеко не завжди такий, яким він сприймається на перший погляд. Все-таки у підсвідомості свої закони і свої особливості сприйняття того, що ми називаємо «слово». Чим глибше в підсвідомість, тим менше там працює звичне у фізичному світі раціо. Тому, якщо вже брати афірмації у свій інструментарій, краще їх брати у Майстрів, Вчителів.

Ті рівні підсвідомості, де є можливість формувати програми, знаходяться доволі глибоко, і далеко не кожен із смертних на це здатний. Тому багатьом тут потрібна допомога. Навчений провідник, який сам здатний заходити в глибини підсвідомості, може в цьому допомогти.

Якщо ж людина практикує без допомоги, то результат залежатиме від її здібностей, розуміння справи та завзятості. Зміна маршруту відбувається, як із стежкою в лісі, — регулярними крожочками по густих чагарниках, аж до відчуття твердої землі під ногами. Згодом, дивись, на тому місці й асфальт приложиться.

Якщо у ваш дім вторглися злодії — краще віддайте їм те, за чим вони прийшли, без опору. Добровільно відпустіть ці речі, і можна навіть із вдячністю.

Чому?

Злодій приходить туди, куди його потягнуло. А тягне злодія на здобич, схожу з ним за вібраціями, готову до вилучення. До того ж, механізм Карми працює в усіх подіях фізичної реальності. Те, що для людини виглядає несподіванкою, на ділі є наслідком минулих рішень і дій. Тож можна дивитися на злодіїв як на любезних кур’єрів.

На додачу до відданих речей можна додати всі свої біди, хвороби та прокляття. Ну, щоб добрі люди двічі не ходили.

Коли людина поглинена своїми проблемами, її Промінь Уваги звужений, сконцентрований на них. Свідомість захоплена проблемами, і крім них ніби нічого немає або воно все десь далеко-далеко.

Тому в таких ситуаціях і вчать відволіктися / абстрагуватися / зробити вигляд, що проблема не твоя, її немає, та інше подібне. Мета тут — вивільнити свій Промінь Уваги, відв’язати від концентрації на проблемі. І озирнутися навколо свіжим поглядом.

Як страусу висунути голову з піску: Поки його голова в норі — там тільки вперед чи назад, ніби немає вибору. А висунувшись, можна побачити, що у нього 360 градусів шляхів виходу із ситуації.

А часом страус виявляє, що виходити ні з чого — ніякої ситуації немає. Здалося 😊

«Як корабель назвеш, так він і попливе».

І для людей це працює. Ким себе назвеш…

Порою дивлюся на людину і думаю: «Господи, за що їй усе це?» І розумію, що не «за що?», а «для чого?». Для того, щоб людина стала саме такою, якою вона себе називає. Якою вона себе вважає (не беручи до уваги дурнів, шарлатанів та душевнохворих).

Так от, при більш близькому розгляді виявляється, що людина сама до цього йшла. Цілеспрямовано, планомірно, крок за кроком в одному напрямку. Розуміючи це чи ні — не важливо.

А всі ті біди, які трапляються на шляху, — її частина. Її невіддільні компоненти.

Тут як у жарті з пабліку 👉 «Маги Жартують» :

«Назвався верховним магом — отримуй по шиї як високорівневий».

Порой це здається неочевидним, але якщо добре придивитися, стає видно: кожна людина живе своє найкраще життя!

Так, саме його.

Так, це воно.

Тут і зараз.

У житті людини головні фігури — її батьки.

За життя ми збираємо цілу колекцію кумирів. Особливо в дитинстві ми із захопленням дивимося на дорослих, сильних, відважних. Якщо ж на вершині всіх кумирів не стоять наші мама і тато, то людина таким чином віддаляється від самого себе.

Єдині люди, які можуть показати нам найбільш повно, хто ми є, — це найближчі кровні родичі. Мама, тато — насамперед.

Коли ж люди самі стають мамами і татами, то їхні діти показують їм, хто вони є насправді.

Сьогодні Вчителі мені сказали, що я подорослішав.

Я замислився, що ж сталося, що з’явився привід для таких слів. Моє життя зараз як ніколи одноманітне та розмірене, тому знадобився час, щоб знайти хоч щось, що виділяється з потоку подій. І це виявилася відповідальність.

Дорослість людини — це здебільшого про відповідальність і готовність брати її на себе, нести та відповідати за наслідки. Це не новина, звісно. Але у випадку мага понять звичайної людської відповідальності недостатньо. Відповідальність мага набагато ширша. І чим сильніший маг, тим ширше його поле відповідальності.

Наприклад, голова Роду несе відповідальність за справи Роду. Здавалося б, усі дорослі люди, які відповідають за себе та своїх дітей, можуть впоратися. Але в разі виникнення труднощів до кого вони підуть за порадою? — до голови Роду. Прямо чи опосередковано, через інших родичів, вони почують думку голови і, скоріш за все, дослухаються. Слова голови мають свою вагу, свій вплив і свій аспект відповідальності. Якщо казати точніше, можна сказати: «маг розділяє відповідальність з тими, хто від нього залежить, і там, де є його вплив».

Вплив мага поширюється ще й його аурою. Чим сильніший маг, тим більша його аура і тим ширший його вплив на навколишню реальність. Наприклад, сидить маг у квартирі багатоповерхівки — звичайна справа, а при цьому всі сусіди отримують незримий вплив його аури. Можливо, не критично, але все ж…

Що вже казати про Майстрів, аури яких можуть покривати квартали, райони та міста…

Наступний ярус — час. Відповідальність мага, починаючи з певного рівня, вже не обмежується просторовими координатами; вона виходить і в часові. Те, що маг творив у минулих життях, триває і в цьому. І відмовки на кшталт «це не я зробив» не приймаються: минуле життя — це таке ж продовження мага, як і попередня посада, минулий курс, минулий рік. Вони всі наші, навіть коли очевидно, що я вже зовсім інший, вже не такий, яким був, коли це робив. Маги «розділяють відповідальність своїх втілень».

Це не всі яруси відповідальності мага, але для одного поста достатньо. Додаю лише, що дорослість — не стільки в тому, щоб нести відповідальність, скільки в тому, щоб добровільно, свідомо й розумно брати її на себе.

Турбота про ближнього — аспект здорової психіки людини. Навіть дитина, яка ще не має ресурсів, спонтанно виявляє імпульси турботи.

Тут варто уточнити, що турбота має безліч форм прояву. Для когось це виражатиметься в доброму слові, для когось — в обіймах, для когось — у фінансовій підтримці. Іноді турбота може проявлятися і в «копняку» у певному напрямку. Загалом, варіантів багато, і не всі вони очевидні.

Говорячи про здоров’я, я маю на увазі обидва напрями: внутрішній та зовнішній. Внутрішній (від здоров’я) — це коли імпульси піклуватися про ближнього виникають спонтанно. Зовнішній (шлях до здоров’я) — це коли імпульсів не виникає, але свідомо зробивши турботу про ближнього частиною життя, можна поліпшити власне здоров’я.

Звісно, в обох випадках це має бути без шкоди для себе, інакше це буде ознакою внутрішніх проблем, дисбалансу.

Тож до чого я… 😊

А якою є ваша спонтанна турбота про ближнього?

Чи достатньо вам її прояву в собі?

Коли ви проявляєте турботу, чи відчуваєте це тихе, спокійне відчуття здорового задоволення?

Чи є потреба скоригувати ваш прояв турботи задля гармонізації, заради здоров’я? (якісно — стримати чи посилити, кількісно — зменшити чи збільшити).

У нас, людей, прийнято так казати: «я створив своє».

Навіть ті, хто відверто визнає, що у творчому процесі відчувають певну вищу силу, яка спрямовує процес — навіть вони ставлять своє людське ім’я на результаті.

Навіть таблиця Менделєєва має його ім’я, хоча він ясно сказав, що вона прийшла йому уві сні.

Так у нас прийнято спрощувати мовлення 🤷‍♂️

Уявіть Менделєєва, який приносить таблицю хімічних елементів науковому собору і каже:

Погляньте, люди, Бог у милості Своїй дарував нам цю таблицю! Він, Всемогутній, послав Ангела Свого до мене уві сні, який і показав та пояснив мені її будову. (щоправда… я не всі клітинки встиг запам’ятати… ну, може пізніше згадаю, допишу…)

😁

Патова ситуація…

Це коли застряг у болоті по пояс. І наче хочеться кращого — без зайвої вологи, без смороду, без плазунів за пазухою. А з іншого боку, наче й норм… Звик уже, стерпівся. Плазуни хоч і слизькі, та вже свої, знайомі. А якщо почати активно рухатися, раптом стане ще гірше? Раптом ще глибше в болото затягне? А зараз чого бідкатися — по пояс це краще, ніж по груди, як у декого. Та й скаржитися погано, це заняття для слабких, а я ж не такий, я вистою…

Скаржитися, звісно, марно. Але така патова ситуація (стагнація, зависання) суперечить закону еволюції, закону Життя. І раніше чи пізніше Життя підштовхне до руху, до виходу зі стагнації — втопить у болоті по груди. Якщо і при цьому не активується рух, то втопить по шию. І так топитиме, доки людина не отямиться — не візьме себе в руки і не почне рухатися, витягувати себе з болота.

Адже суть у тому, що отримуєш те, чого прагнеш: тягнешся до Життя — дієш і живеш; стоїш чи лежиш на місці — там і присипле попелом.

І кожне глибше занурення — це не покарання, а спроба пробудити людину від забуття. Тут барон Мюнхгаузен нам за приклад — не тільки себе витягнув за волосся, а ще й свого коня.

Можливо, і ваш Кінь чекає, коли ви дістанете його з болота? А може Єдиноріг, або Дракон 🐉

Один у полі не воїн.

І врожай одному не зібрати, і дім не збудувати, і дітей не народити…

Так вже ми влаштовані, що для нормальної життєдіяльності людині потрібна людина. У цьому наша слабкість і сила, наше обмеження і перевага.

Хто це розуміє, той прагне до співпраці з іншими, до взаємодії та вибудовування довгострокових взаємовигідних зв’язків. Адже тільки разом, тільки спільно, ми здатні «звертати гори».

Спільність — та сама точка опори, яку шукав Архімед і яка здатна перевернути Землю.

Займався я, значить, вокалом, і мені кажуть: уяви, що в тебе в тілі є поршень, і коли вдихаєш, він рухається «ось так», а коли співаєш — «ось так». Я пробує уявити, дихаю, і — о диво, я звучу краще! Що за магія!

«Уяви, що в тебе в тілі є поршень чакра, як квітка з пелюстками…»

Попрацював із пелюстками, і о диво — я почуваюся краще!

«Уяви, що до тебе підходить твоя магічна тварина…»

Познайомилися, попрацювали, і о диво — я став здоровішим та активнішим.

Цей список можна продовжувати нескінченно, але суть одна: не так важливо, наскільки магія реальна чи нереальна. Головне те, що вона працює!

Відчули свій «поршень», напрацювали управління до автоматизму, і вуаля — ви на іншому рівні управління собою та на іншому рівні взаємодії зі Світом. Рівні магії.

Адже це наша турбота — зробити магію реальною для себе.

Я згадую одну людину, яка, навчаючись астральних практик, на певному етапі заявила: «Це якась маячня». Цим вона і закінчила «маячню» у своєму житті. Тепер не співати їй опери — адже без усвідомленого управління поршнем результат виходить слабенький.

Будь-яка дія потребує енергії. І в будь-якому процесі ми витрачаємо свою енергію – реальному, уявному, астральному, ментальному і т.п. І тому дуже важливо дотримуватися ритуалів початку і кінця процесів.

Початок - ми спрямовуємо приплив енергії в запущений процес. Кінець - ми даємо сигнал до завершення видачі енергії в процес.

Буває, що почали одну справу а нас відволіки, потім інші справи підоспіли, потім з’явилася ще якась причина забути про розпочате, а потім згадали - та відклали на потім. А енергія продовжує виділятися. Адже ніхто не подав сигнал до завершення.

Можна уявити собі самовар, в якому відкрили кранчик і забули закрити. Тільки у нашого “самовара” таких кранчиків велика безліч - скільки самі собі придумаємо.

І не так важливо, якого результату в процесі ми встигли досягти, задоволені ним чи ні. Всім відоме правило: попрацював – відпочинь. А щоб повноцінно відпочити потрібно закривати “кранчики”. Попрацювали - гримнули дверима - пішли відпочивати.

Поки ми не наповнимось любов’ю ми будемо торгуватися.

Я тобі це, а ти мені що? Я для тебе це, а ти мені що? І якщо нас не влаштовує отримане, то ми відчуваємо незадоволення. Розчарування. Адже по суті ми хотіли отримати, а не віддати.

Що змінюється коли ми наповнені любов’ю?

Основна властивість любові - віддавати. Коли людина в любові, вона дає з властивості, не з вигоди. Як лампі властиво віддавати світло, так людина в любові випромінює її ж. На людському рівні одразу виникає питання: що я можу тобі дати? Що я можу для тебе зробити?

Коли дари любові вливаються в чисту посудину, вони викликають відповідну реакцію - пробудження любові, яка теж прагне віддавати. І в такому резонансі любові стає ще більше.

У посудину з пробоїнами вливати любов передчасно - вона одразу витече. Для початку потрібно залатати діри і очистити внутрішні стінки.

Я називаю це - “очистити Серце”.

У 2020 році один з моїх Учителів на тонкому плані дещо намагався мене навчити. Урок був пам’ятний, і я записав у свій щоденничок.

У 2021 році я використав отриманий метод — був випадок підхожий. Зробив на автоматі, начебто вийшло успішно. І ось тільки зараз, спустя 4-5 років, мене осяяло і я зрозумів, чого мене вчили!

(про повноту розуміння мовчу, бо Бог його знає, що ще я недозрозумів у тому уроці) 😄

… Ось пішов дід до синього моря; став він кликати золоту рибку. Припливла до нього рибка і запитала: “Чого тобі треба, старче?” Їй з поклоном дід відповідає: “Змилуйся, государине рибко, розлаялася на мене моя стара, не дає дідові мені спокою: треба їй нове корито; наше-то зовсім розкололося”. Відповідає золота рибка: “Не журись, йди собі з богом. Буде тобі щастя…”

Повернувся дід до своєї землянки; дивиться: на порозі стоїть нове корито,

А старої і слід простиг.

Рибка та, далекоглядна була.

Чи може одна нескінченність бути більшою або меншою за іншу нескінченність?

Фактично, людська свідомість не здатна повністю охопити жодної нескінченності. А яке може бути порівняння, якщо ми навіть не розуміємо що порівнюємо…

А ось математично це просто і очевидно:

(∞) менше, ніж (∞+1)