Турбота про ближнього — аспект здорової психіки людини. Навіть дитина, яка ще не має ресурсів, спонтанно виявляє імпульси турботи.

Тут варто уточнити, що турбота має безліч форм прояву. Для когось це виражатиметься в доброму слові, для когось — в обіймах, для когось — у фінансовій підтримці. Іноді турбота може проявлятися і в «копняку» у певному напрямку. Загалом, варіантів багато, і не всі вони очевидні.

Говорячи про здоров’я, я маю на увазі обидва напрями: внутрішній та зовнішній. Внутрішній (від здоров’я) — це коли імпульси піклуватися про ближнього виникають спонтанно. Зовнішній (шлях до здоров’я) — це коли імпульсів не виникає, але свідомо зробивши турботу про ближнього частиною життя, можна поліпшити власне здоров’я.

Звісно, в обох випадках це має бути без шкоди для себе, інакше це буде ознакою внутрішніх проблем, дисбалансу.

Тож до чого я… 😊

А якою є ваша спонтанна турбота про ближнього?

Чи достатньо вам її прояву в собі?

Коли ви проявляєте турботу, чи відчуваєте це тихе, спокійне відчуття здорового задоволення?

Чи є потреба скоригувати ваш прояв турботи задля гармонізації, заради здоров’я? (якісно — стримати чи посилити, кількісно — зменшити чи збільшити).

У нас, людей, прийнято так казати: «я створив своє».

Навіть ті, хто відверто визнає, що у творчому процесі відчувають певну вищу силу, яка спрямовує процес — навіть вони ставлять своє людське ім’я на результаті.

Навіть таблиця Менделєєва має його ім’я, хоча він ясно сказав, що вона прийшла йому уві сні.

Так у нас прийнято спрощувати мовлення 🤷‍♂️

Уявіть Менделєєва, який приносить таблицю хімічних елементів науковому собору і каже:

Погляньте, люди, Бог у милості Своїй дарував нам цю таблицю! Він, Всемогутній, послав Ангела Свого до мене уві сні, який і показав та пояснив мені її будову. (щоправда… я не всі клітинки встиг запам’ятати… ну, може пізніше згадаю, допишу…)

😁

Патова ситуація…

Це коли застряг у болоті по пояс. І наче хочеться кращого — без зайвої вологи, без смороду, без плазунів за пазухою. А з іншого боку, наче й норм… Звик уже, стерпівся. Плазуни хоч і слизькі, та вже свої, знайомі. А якщо почати активно рухатися, раптом стане ще гірше? Раптом ще глибше в болото затягне? А зараз чого бідкатися — по пояс це краще, ніж по груди, як у декого. Та й скаржитися погано, це заняття для слабких, а я ж не такий, я вистою…

Скаржитися, звісно, марно. Але така патова ситуація (стагнація, зависання) суперечить закону еволюції, закону Життя. І раніше чи пізніше Життя підштовхне до руху, до виходу зі стагнації — втопить у болоті по груди. Якщо і при цьому не активується рух, то втопить по шию. І так топитиме, доки людина не отямиться — не візьме себе в руки і не почне рухатися, витягувати себе з болота.

Адже суть у тому, що отримуєш те, чого прагнеш: тягнешся до Життя — дієш і живеш; стоїш чи лежиш на місці — там і присипле попелом.

І кожне глибше занурення — це не покарання, а спроба пробудити людину від забуття. Тут барон Мюнхгаузен нам за приклад — не тільки себе витягнув за волосся, а ще й свого коня.

Можливо, і ваш Кінь чекає, коли ви дістанете його з болота? А може Єдиноріг, або Дракон 🐉